Втіха в хвилини сум’яття

Втіха в хвилини сум’яття

20 Жовтня

Очевидно, що той, що відійшов від віри перебуває в крайньому замішанні. Він думає, що йому не судилося знайти розраду в якому-небудь переконанні. Він не може досягти навіть малої міри переконаності вірянина, агностика або атеїста. Він абсолютно збитий з пантелику.

«Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій»
(стор. 28)

У перші роки тверезості я боровся з поняттям Бога. У моїй свідомості спливали образи минулого, повні страху, знедоленості і засудження. Потім мій друг Ед поділився зі мною своїми уявленнями про Вищу Силу. У дитинстві йому дозволяли тримати цуценят за умови, що він буде сам доглядати і прибирати за ними. Щоранку на підлозі кухні він знаходив неминучі щенячі «відходи». За словами Еда, він, незважаючи на роздратування, ніколи не сердився, адже «така природа цуценят». Він вважає, що Бог дивиться на наші недоліки і недосконалість з таким же розумінням і теплом. Коли я чимось засмучений, я часто знаходжу розраду в заспокійливій ідеї Бога, про яку повідав мені Ед.